Жанрові особливості та образно-стильові домінанти ґотично-притчевої прози Валерія Шевчука

 Творчість Валерія Шевчука ­– письменника, вихованого на традиціях барокової культури, зокрема літератури, вражає сучасного читача, що вихваляється неадекватним постмодерним мисленням, своєю традиційною мисленнєвою фабуляризацією тексту і водночас розщепленістю та мозаїчністю традиційних образів, мотивів, архетипів, хронотопних моделей. Ця властивість Шевчукових творів стала основною причиною зарахування їх до традицій української химерної прози 60–70-х років ХХ століття [12; 13]. Однак культивування химерності ще ...

 
4 квiтня 2009Мар'яна Барабаш

У РІЧКОВОМУ НАМУЛІ Маріанни Кіяновської

«Стежка вздовж ріки» М. Кіяновської – збірка із шести новел: «Вона і діти», «Ляльковий дім», «Гра у живе й мертве», «Все як треба», «Маг і принц», «Прометей» – сприймається як певна система досвідів, які можуть бути типовими, а можуть вказувати й на щось унікальне, ба навіть парадоксальне, якщо той або той досвід розглядати в іншій читацькій системі координат. Прикметною деталлю збірки є символ ріки. Без винятку у кожному тексті ріка виступає водночас і подією, і декорацією. Авторка поступово набуває «річкового» досвіду: вміння мислити річкою, мислити як ріка, бути-в-ріці як у речі-в-собі. Це фактично мета її мандрівки «стежкою вздовж ріки» – у просторовому і часовому вимірі тексту. У просторовому – крізь епіграфи, що створюють контекстуальну «рамку» для текстів-«ніби фотографій», засвічених у негативі. У часовому – інтертекстуально, тобто алюзійно, без конкретних натяків, вказівок і свідомих покликів та імен, що й означає – симптоматично, у лихоманці читаного і перечитуваного.